20 лютого 2017

Ціна демократії чи політичний податок

  Не секрет, що нехтування усталеними світовими нормами та корупція  перетворили  українську політику в засіб захисту бізнес - інтересів. Чи сприятиме Закон про фінансування політичних партій виправленню стану справ ?

  До підручника з історії сучасної української політики 2016-й увійде як перший рік запровадження Закону про фінансування політичних партій. Простіше кажучи - основні політичні сили почали отримувати бюджетні кошти. Ініціатори Закону очікують, що його застосування дозволить зруйнувати клептократичні підвалини українського політикуму. Депутати з опоблоку і радикали називають його неефективним, а витрати на нього - марнотратством, неприпустимим під час такого зубожіння народу.

  Опоненти державного фінансування зазначають, що платники податків підтримують політичні партії та погляди, яких вони не схвалюють, а виборці мають самостійно вирішувати, яку партію підтримати за допомогою приватних пожертвувань. Кошти на фінансування політичних партій не були б зайвими на відновленні інфраструктури, будівництві лікарень і шкіл.

  Закон про запобігання та протидію політичній корупції, ухвалений у жовтні 2015 року, покликаний знизити рівень залежності політичних партій від фінансування приватними донорами. Відповідно до Закону, кожна партія, що набрала більше 2% голосів виборців на парламентських виборах, має право на фінансування з державного бюджету.

  Якби Закон вступив в силу на початку 2016, в такому випадку обсяг фінансування політичних партій склав би понад 442 млн. грн. або 26,8 грн. на одного зайнятого українця. З підняттям мінімальної заробітної плати до 3200 грн. податок зросте до 62,3грн.

  26,8 грн. або 62,3 грн. – чи не завелика плата за демократію? Світовий досвід свідчить, що конструювання демократичних інститутів вартує більше.

  У Німеччині наприклад, яка є одним з лідерів європейської політики, з податків фінансують політичні партії, які набрали 0,5% голосів на загальнодержавному рівні та 1% на окружному. 2009 року федеральна влада Німеччини надала на політичну діяльність $183 млн. За даними Світового Банку в 2014р. в країні було понад 42 млн. зайнятих. У перерахунку на одного "політичний податок" в Німеччині становить $4,4.

  З податків майже 20 млн. канадських працюючих на політику щорічно виділялося понад $112 млн. У Грузії фінансування партій державою дозволяє навіть невеликим партіям утримуватися у великій політиці. За підсумками останніх виборів фінансування отримують 20 партій на суму $ 3,6 млн., що відповідає $1,8 фінансування політиків кожним зайнятим громадянином.

  У практиці країн з усталеними політичними системами переважає фінансування партій з особистих внесків громадян, зважаючи на необхідність укоренити політичні інститути, більшість країн ухвалюють законодавчі акти, що регулюють фінансування партій.

  Діють також практики обмеження витрат партій на політичну рекламу та повернення грошей за передвиборні кампанії. Сума виділених коштів часто пов'язана з кількістю людей, які проголосували на виборах за ту чи іншу партію.

  Держпідтримка політичних партій існує у багатьох країнах в тому чи іншому вигляді. Це не означає відсутності дискусії серед прихильників і противників ідеї державного фінансування.

  Все ж слід визнати, що бюджетне фінансування - виправдані витрати в демократичній політичній системі. Політичні партії відчувають потребу в коштах для здійснення статутної діяльності, комунікації з виборцями, оплати праці співробітникам офісів. Якщо виборці прагнуть стабільних і незалежних політичних партій, вони повинні бути готова підтримати їх матеріально.

  Адже підтримка партій за рахунок державного фінансування покликана сприяти подоланню корупції: обмежить необхідність співпраці з олігархами і промислово-фінансовими групами, які в змозі впливати на їх поведінку і риторику виступів в парламенті.

  Разом з тим, державне забезпечення повинно бути достатнім для покриття мінімальних базових потреб партії, що досягла визначеного законом рівня громадської підтримки, аби партія була в змозі виконувати свої визначальні функції залучення громадян до участі в суспільному житті та представництва їх інтересів виборців