24 лютого 2017

Трамп як символ зміни глобальної парадигми міжнародної політики.

   Обрання президентом Дональда Трампа позначило не просто зміну адміністрації в США. Це ознаменувало остаточне оформлення зміни світового зовнішньополітичного тренду. Міжнародна політика впевнено дрейфує від ідеалістичного сприйняття світового устрою з його вірою в глобальну демократію та лібералізм в бік раціонального прагматизму. Україні це також слід розуміти і вибудовувати свою політику виходячи із нових політичних реалій.

  Після виборів в США пройшло не так багато часу. Проте, цього достатньо аби остаточно усвідомити, що акценти зовнішньої політики в світі змінюються. І основним спікером цих змін став саме новий американський лідер. Центральною тезою Дональда Трампа, яку він постійно озвучував під час передвиборної кампанії і, в тому числі, в своїй інавгураційній промові, стала необхідність зміни акцентів політики на користь прагматизму й національного інтересу.

  «Протягом десятиліть ми збагачували іноземну промисловість на шкоду американської, субсидували армії інших країн, допускаючи сумне послаблення наших власних збройних сил. Ми захищали кордони інших країн, і при цьому відмовлялися захищати власні кордони»(Д. Трамп, Інаугураційна промова).

  Фактично він заявив, що Америка буде дивитися на процеси у світовій політиці та економіці виключно крізь призму власного інтересу. У певному сенсі Трамп пропонує повернути державу до своїх витоків, де вона створювалося як інструмент реалізації та захисту інтересів і прав саме своїх громадян.

  «Кожне рішення з торгівлі, з податків, по імміграції, у закордонних справах буде прийматися в інтересах американських робітників та американських сімей» (Д. Трамп, Інаугураційна промова).

  У цьому контексті абсолютно логічним виглядав і тон розмови нового американського президента з російським колегою Путіним, яка відбулася 29 січня. Тоді Трамп розкритикував договір про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, укладений в 2010 році при адміністрації Барака Обами (СНО-3). Він просто заявив, що цей договір не в інтересах його країни.

  Трамп, немов на противагу опонентам-демократам, каже, що більше не хоче і не буде керуватися ідеалістичним мотивами, які так любили його попередники. Він «підписав» договір зі своїми виборцями і, як людина слова, буде слідувати виключно йому, а не уявленнями про загальний добробут або месіанським цілям утвердження цінностей ліберальної демократії в усьому світі.

  Багато в чому він лише озвучив те, що фактично відбувається на світовій арені як мінімум останнє десятиліття. Геополітичний дискурс усе більше акцентує свою увагу на примат внутрішньої політики, на необхідності підходити до всіх питань з точки зору раціональності, прагматизму та національних інтересів.

  Виборці західних демократій втомилися від розмов і політик на чолі яких ставиться глобальне і регіональне домінування, міжнародні союзи та наднаціональні інституції. Вони в них, небезпідставно, бачать загрозу, яка персоналізується потоками мігрантів, втратою робочих місць, зростанням безробіття, розмиванням національних культур та загрозою тероризму. Це стало проблемою як Європи, так і Америки.

  Звідси зростаюча популярність правих сил в Західній Європі. На політичних прапорах яких красуються гасла про необхідність перекрити невичерпні потоки мігрантів, запровадити механізми захисту місцевих культур, економік, територій. Подібні ж процеси, але під прапорами лівих, відбуваються і в країнах Східної Європи, які все ще рефлексують свій статус провінційних задвірок якими вона стали після розвалу соцтабору.

  В результаті, ми маємо глибоку кризу Європейського союзу, який вже зараз опинився на межі розвалу. І, судячи з усього, так званий Brexit лише верхівка айсбергу відцентрових процесів, що відбуваються всередині ЄС.

  Вельми показовою в цьому контексті виглядає і полеміка навколо голосування національними парламентами ЄС асоційованого членства та безвізового режиму для України. Місцевим політикам вже недостатньо одного лише прагнення України та її прихильності до ідеалів демократії, свободи та європейських цінностей.

  Їм потрібні цифри, розрахунки, механізми на випадок якщо щось піде не так, як планувалося спочатку, підтримка населення. Тобто максимум прагматизму в якості аргументів, причому насамперед аргументів для власних громадян.

  У якості показової ілюстрації можна згадати дослідження, що з'явилося напередодні голосування в нижній палаті парламенту Нідерландів питання щодо асоційованого членства в ЄС України.  В ньому голландці намагаються прорахувати всі нюанси такого рішення. І, в першу чергу, вони розмірковують в категоріях грошей та цифр, а не ідеалів і принципів.

  Чим подібна зміна глобальної парадигми загрожує Україні? Перше і найголовніше - в українській зовнішній політиці добігає кінця, я б це назвав «золота романтична епоха». Її суть можна описати як: ми обіцяємо і прагнемо, а нам тільки за це дають гроші. Ця епоха і так тривала більше 20 років. І вона завершилася!

  Нам не просто натякають, а вже прямо говорять, що лише гасел та «щирих намірів» замало для співпраці із західними партнерами. Вони прагнуть бачити максимум конкретики. Тобто можливостей отримання дешевих кредитів, допомоги та грантів в обмін на запевнення більше не буде!

  Західні партнери хочуть конкретні результати. Причому не тільки всередині України, а й, в першу чергу, з оглядкою на вигоди для своїх країн. Показовий свіжий приклад: скасування Україною мораторію на експорт лісу-кругляка в ЄС безпосередньо пов'язана з отриманням макрофінансової допомоги в розмірі 600 млн. євро. Чергові транші кредитів від МВФ та Світового банку йдуть в зчепленні з вимогами про внесення змін до українського законодавства з метою змінити ті чи інші сфери нашої держави.

  Поки в Україні ще немає повного усвідомлення зламу підходів, нового глобального тренду міжнародного співробітництва. Для багатьох це буде холодним душем. Але подібний гарт стане дуже корисним для суспільства й політичного істеблішменту.

  Це навчить нас більш прагматично підходити до питань державного будівництва. Лише так ми, нарешті, зможемо реально займатися своєю країною, підвищувати її конкурентоспроможність і, невеликими кроками, з оглядкою на власний інтерес, покращувати її позиції на світовій арені.

  А у відносинах із західними (й не тільки) партнерами доведеться вчитися торгуватися і виторговувати. Пропонувати взаємовигідні рішення і точки взаємної вигоди. Жорстко відстоювати свої інтереси. Інакше ні Америці Дональда Трампа, ні сьогоднішнім країнам ЄС Україна не буде цікава.

  Тому, вчимося жити в епоху глобального прагматизму, інтересів держави і багатополярного світу.